Костюк Л.В.


03 травня 2020 р.     3 ІБС курс
  Дисципліна «Основи  підприємницької  діяльності»

ТЕМА :
Конкуренція як засіб реалізації підприємництва.

1.    Суть та основні функції конкуренції.
2.    Види конкуренції та їх роль у розвитку підприємництва.
3.    Державне регулювання конкуренції.
           З"ясування суті  ринкової системи господарювання нерозривно пов"язане з таким досить поширеним у господарському житті поняттям, як "конкуренція". Термін "конкуренція"походитьвід латинського слова "concurentia", що означає змагання, суперництво. У підприємницькій практиці  суперництво розгорається між виробниками за ринок збуту товарів, завоювання певного сегмента ринку. Воно може також мати місце і між окремими підприємцями, менеджерами, іншими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожний для себе. Конкуренція завжди пов"язана з обмеженістю інтересів підприємця, його дій на ринку з боку інших підприємців. Вона виступає як зовнішня спонукальна сила, яка змушує кожного підприємця в найкращий спосіб вести свій бізнес : одержувати найбільш вигідні умови виробництва й збуту товарів, найбільший прибуток, дбати про подальший розвиток фірми.
У                     У попередніх темах ми з"ясували, що на ринку діють і продавці, і покупці товарів. Якщо конкуреція серед продавців ведеться за найбільші обсяги продаж, а відповідно і максимізацію прибутку, то серед покупців- за найбільш вигідні умови придбання товарів чи послуг. Останнє, як правило, означає, що ціна і якість продукції має задовольнити покупця. Тим самим конкуренція забезпечує рівноправне становище продавців і покупців, їхню свободу вибору.
К                      Координація дій продавців і покупців на засадах конкуренції здійснюється шляхом застосування принципів вільного ціноутворення.  Як визначальний  елемент ринкового механізму господарювання ціна в умовах конкурентного середовища сприяє найбільш раціональному розподілу ресурсів і кінцевих  товарів. Тим самим конкуренція створює умови  для саморегуляції ринку. Дії підприємця стають раціональними : адже він намагається досягнути поставленої мети в межах чітко окреслених конкуренцією певних альтернатив.  Завдяки конкуренції досягається загальна ефективність рідприємництва. Адже вона дає змогу виявити відповідність обсягу і структури вироблених підприємцями благ та послуг обсягу і структурі суспільних потреб. Іншими словами, конкуренція перевіряє підприємницьку діяльність на її відповідність потребам і інтересам суспільства.
                       Зрозуміло, що внаслідок конкуренції створюється заінтересованість в удосконаленні виробництва, збуту, управління та  інших сторін підприємницької діяльності. Тим  самим конкуренція сприяє продуктивному бізнесу, створює спонукальні мотиви для зниження  витрат виробництва, оновлення продукції, знаходження нових форм задоволення потреб споживачів.
                       Таким чином, суть конкуренції полягає в  суперництві підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на  ринку і стимулювати виробництво товарів, необхідних споживачеві. Наведена суть розкривається в таких функціях:
  •        рушійних сил підприємництва; удосконаленні виробництва й оновленні товарів та послуг; саморегуляції ринкової системи; знаходженні нових форм задоволення потреб споживачів.  
 Ознайомлення з функціями конкуренції дає можливість більш детально розглянути види конкуренції, їх вплив на підприємницьку діяльність.
              Види конкуренції та їх роль у розвитку підприємництва  Визнання суті конкуренції як важливого інструменту ринку, найбільш впливового засобу зниження цін і задоволення споживчого попиту вимагає з"ясування форм її появу. Крім того, слід пам"ятати, що ринкова економіка за тривалі роки свого існування накопичила певні риси, що призвело до істотних змін у дії конкурентних механізмів. На зміну ринковій економіці епохи вільної конкуренції прийшла сучасна економіка.
              Для ринкової економіки епохи вільної конкуренції дії кожного підприємця мотивуються його особистим інересам.  Він намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.
              На відміну від попереднього стану конкуренції, сучасна ринкова економіка розвинутих країн відбиває ті глибокі зміни, що відбуваються в процесі відтворення економічної системи. Індивідуальна приватна власність,  що панувала раніше, поступається місцем корпоративній організації власності і капіталу.
             Внутрігалузева конкуренція являє собою  підприємств однієї галузі, що випускають однакову продукцію: взуття, тканини, продукти харчування тощо. Вона спричинює виникнення ринкової вартості товару.
             Міжгалузева конкуренція складніша : охоплює суперництво за сфери більш вигідного застосування капіталу. Внаслідок постійних переливів капіталу зі сфер менш прибуткових до сфер більш прибуткових, формуються ціни виробництва, які відбивають ці умови.
              Вихід продукції великих корпорацій на міжнародні ринки є свідченням міжнародної конкуренції. Цей вид  суперництва  пов"язаний з глобалізацією світової економіки, пануванням транснаціональних об"єднань.
                   Досконала  або чиста конкуренція  зустрічається в закінченому вигляді досить рідко Це  ринкова ситуація, за якої велика кількість підприємців виробляють і продають однакову продукцію. Ознако досконалої конкуренції такі :
         1. ринкова структура характеризується значною кількістю продавців і покупців товару;  2. спостерігається однорідність, стандартизованість родукції;    3. відбувається мобільний рух ресурсів, відсутні перепони для входження в галузь і вихід з неї.  4.  жоден з учасників конкурентної боротьби не має влади над цінами й можливості контролювати їх;  5. повна інформованість учасників про ціни та умови виробництва.
                     Монополістична конкуренція усоблює ситуацію, за якої на ринку панує відносно велика кількість виробників. Вони  створюють різновиди товарів, що задовольняють в принципі одну і ту саму потребу. Кожен з учасників цієї конкуренції має обмежений контроль над ринковою ціною. Суперники можуть використовувати як цінові, так і нецінові  методи конкуренції.  Це пов"язано з диференціацією продукту, можливостями удосконалення якості товарів, умов їх продажу, диизайну, реклами тощо.
                         Олігополія  означає панування на ринку декількох фірм, що пропонують стандартизовані або схожі товари й послуги,  Це можуть бути, зокрема, комп"ютери, автомобілі, засоби  зв"язку, сучасна побутова техніка. Підприємства-олігополісти  ведуть виробництво в значних масштабах. На ринках, де вони займають панівне становище, спостерігається складність входження в галузь нових підприємств, наявність стимулів до злиття, домовленостей на усунення конкурентів.
                                         І нарешті, існують так звані чисті, або  абсолютні монополії.  Це така ринкова ситуація, за якої є тільки один продавець товару, який практично здійснює контроль над цінами.
                  Своєрідною модифікацією чистої монополії є так звана природна монополія. Вона  має місце в тих сферах господарської діяльності, в яких конкуренція  небажана або  несприйнятлива форма економічних відносин.  Наведена характеристика різних видів конкуренції дає підставу стверджувати, що гонитва підприємців за прибутком, намагання посилити свої позиції на ринку може не тільки викликати позитивні зрушення, а й призвести  до домовленостей, злиття фірм із метою усунення обмежень, зумовлених конкуренцією.
    Нечесні  дії, або дії, що спричиняють збитки, пригнічують конкуренцію, утворюють недобросовісну конкуренцію. Її засобами можуть бути цінова дискримінація, фальшива реклама, різні види прямого втручання. Саме тому головною конструкцією сучасної ринкової системи господарювання стає перехід від примітивної до культивованої конкуренції, тобто такої, що свідомо підтримується державою. 
           
ЗАВДАННЯ: Законспектувати та опраювати лекційний матеріал

Теми рефератів:
1.      Ринкове господарство як невід”ємний компонент товарного виробництва.
2.      Товарне виробництво – об’єктивна основа розвитку підприємництва.
3.      Сутність ринкової інфраструктури та її роль у розвитку підприємництва.

Шановні студенти,
 вирішення всіх індивідуальних завдань при опрацюванні поданої інформації проводимо в телефонному режимі, Viber 0985211152



                              21 квітня 2020 р.     3 ІБС курс
  Дисципліна «Основи  підприємницької  діяльності»


ТЕМА :
Об’єктивні основи функціонування підприємництва

1.    Форми організації суспільного виробництва.
2.    Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємництва.
3.    Функції ринку та його види.

        
           Перехід до ринкової економіки системи господарювання тісно пов’язаний з виникненням та поширенням самостійної ініціативної діяльності суб’єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою отримання прибутку. Як показує світовий досвід, саме підприємницький сектор є надійною основою формування конкурентного середовища, головним  структуро утворювальним елементом, рушійною силою розвитку економічної  системи. Рухливий і динамічний, він дає змогу вирішувати серйозні економічні й соціальні проблеми: сприяє повнішому задоволенню потреб споживачів, розвиткові реального сектору економіки, розширює можливості працевлаштування населення.
          Зростання ролі підприємництва супроводжується руйнуванням усталених мотиваційних механізмів залучення людей до праці, появою особливої форми економічної активності, що передбачає докорінну зміну їхньої поведінки. Інноваційний та ризикований характер діяльності підприємця, його самостійність у прийнятті управлінських рішень у поєднанні з відповідальністю за результати господарювання викликають підвищений інтерес до фундаментальних положень теорії сучасного  підприємництва, до вміння практично застосувати здобуті знання.
       З’ясування сутності підприємництва набуває особливого значення в умовах ринкової трансформації економіки України. Адже підприємництво є атрибутивною ознакою будь-якої економічної системи, що базується на ринкових принципах, провідною  формою господарювання. Виникнення підприємництва є результатом економічної трансформації суспільства й водночас найбільш надійною гарантією подальшого поглиблення реформування ринкових відносин, знаходження такої організації суспільного виробництва, яка дає змогу вирішити ключове завдання розвитку національної економіки - досягнення оптимального співвідношення між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Адже підприємництво як багатоаспектне явище сягає своїм корінням у давнину і розглядається як специфічна форма розвитку економічної системи, її рушійна сила.
          Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми його економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну.  Перша панувала в усіх  докапіталістичних формаціях. Друга, започаткована ще  в період розвитку первісного ладу, існує й донині і є визначальною формою виробництва в індустріально розвинених країнах. Отже, провідна ідея теми – розкрити закономірності виникнення та сутність товарної форми виробництва, з»ясувати природу товарного виробництва як матеріальної основи виникнення підприємництва, обґрунтувати сутність і структуру ринкової економіки.
Форми організації суспільного виробництва.
        Історично першим виникло натуральне виробництво.
        Натуральне виробництво – це тип господарювання, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання усередині господарства, де вони вироблені.
У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці. Натуральне виробництво панувало в патріархальній селянській общині, у середньовічних феодальних маєтках. Вироблені продукти праці у вигляді конкретних благ – їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що задовольняють певні потреби, і є природними формами багатства.
       Натуральне виробництво має такі основні риси:
Ø  Універсальність праці. Діяльність суб’єкта господарювання при натуральній формі виробництва, спрямована на задоволення власних потреб, як правило, з однаковим набором видів праці. Щоправда, усередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та групами.
Ø  Замкненість виробництва. Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконується будь-яка робота – від добування  сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.
Ø  Прямі економічні зв»язки між виробництвом і споживанням. Прямі натуральні зв’язки призводять до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками, що і є визначальною рисою натурального господарства. Подібні зв’язки виражають спосіб руху виробленого продукту за такою схемою: виробництво – розподіл – споживання.
Однак натуральне виробництво є не тільки примітивною та консервативною формою виробництва, а й малопродуктивною, малоефективною. На заміну йому поступово приходить товарне виробництво.

Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємництва.
       Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей. Створює матеріальні і духовні блага, якраз і є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать :
v   Працівники;
v  Засоби праці (інструменти, механізми, машини, двигуни, апарати, різні пристрої тощо) ;
v  Предмети праці ( земля, сировина, матеріали, корисні копалини тощо);
v  Наука як специфічна продуктивна сила;
v  Форми і методи організації виробництва;
v  Інформація
              Елементами процесу виробництва є власне  праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності  засоби праці та предмети праці становлять засоби виробництва. Виникнення товарного виробництва, як ми вже з»ясували, передбачає дві передумови. Перша – обмін товарів, який відбувається на основі  еквівалентності. Наприклад, один загальний зошит ми можемо обміняти на чотири олівці. Чому саме в таких пропорціях? Тому, що на виробництво одного загального зошити витрачено стільки праці, скільки і на чотири олівці. Тобто, у них однакова вартість. Еквівалентний обмін можливий за наявності свободи вибору, яка можлива лише в умовах конкуренції.  Друга – економічна відокремленість  виробників, що передбачає самостійний вибір видів діяльності господарюючих суб’єктів, самостійне (вільне) формування програми діяльності тощо. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.
            Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. Без свободи господарської діяльності, тобто підприємництва, товарне виробництво не існує. В свою чергу, підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва, яке для підприємництва є матеріальною основою,  базою, грунтом, на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Ознаки підприємницької діяльності повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають визначені  особливості, зумовлені товарними відносинами. Товарна організація виробництва є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу, спеціалізації  виробництва і як результат – до зростання кількості виробленої продукції, тобто продуктивності праці.

Функції ринку та його види.
Як свідчить історичний досвід цивілізації ХУІ-ХХ ст.., рух здорової економічної системи, зорієнтованої на  критерії ефективності та здатності до саморегулювання, відбувався на основі ринкових відносин. Ринок, насамперед, виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. Із  давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово «ринок» асоціюється з базаром – місцем обміну вироблених  благ. Але це не зовсім правильно. Ринок – поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, супермаркети, різні намети, де купуються товари  щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери , такі ринки називаються  фондовими біржами.
      Ціна – це грошова сума, яку одержують за конкретний товар.
Суб’єкти ринку – це фізичні та юридичні особи, котрі вступають до економічних відносин товарообміну й послуг в одних випадках як споживачі, в інших – як виробники. Суб»єктами є індивідуальні товаровиробники, фірми, сім»ї, організації, держава тощо.
Об’єкти ринку -  це специфічні групи товарів та послуг, що мають стійкий попит, постійно надходять до ринку. Об’єктами ринку є товари. Послуги, технології, інформація та ін..
Ринок – це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва й обігу.  Більш повно сутність ринку розкривається через функції , які він виконує. Головні з них такі : регулююча, контролююча, розподільна, стимулююча, інтегруюча.
Регулююча функція ринку полягає в регулюванні виробництва товарів та послуг, встановленні пропорцій суспільного виробництва. Тобто ринок сам диктує, що і скільки виробляти.
Контролююча функція ринку визначає суспільну значущість виробленого продукту та витраченої на його виготовлення праці.
Розподільна функція ринку виявляє переможців і переможених, забезпечує збалансованість економіки , диференціює доходи товаровиробників.
Стимулююча функція ринку сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для отримання найкращих кінцевих результатів, дбає про зростання продуктивності праці, використовування нової техніки тощо. Це значить, що ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить всіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні цих потреб.
Інтегруюча функція ринку об’єднає економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв»язків (підприємств, галузей, регіонів)  у тому числі зовнішньоекономічних. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу.
         Пізнання ринку неможливе без аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворення економічнгого життя.
         Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура. Ринкова інфраструктура – це сукупність (система) підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо.
До таких установ належать: біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості,  оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми, тощо. Головним інструментом  створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави зі створення необхідних інститутів ринкової економіки. Ринкова економіка включає такі елементи : ринковий механізм, методи державного регулювання, рівень та ступінь громадської свідомості, дієвий механізм соціального захисту населення.
         Таким чином , ринок є об’єктивною категорією. Проте суспільство, у тому числі держава, може створити сприятливі умови для його формування та розвитку. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем , в якому відтворюються ринкові відносини. А це, в свою чергу, сприятиме процесу становлення і розвитку підприємницької діяльності.

ЗАВДАННЯ: Законспектувати та опраювати лекційний матеріал
Питання для самоконтролю:
  1. Що являє собою  натуральна форма виробництва? Які її основні риси ?
  2. Який тип господарювання називають товарним ?
  3. Які причини виникнення товарного виробництва? Назвіть визначальні риси товарного виробництва?
  4. Які основні елементи продуктивних сил суспільства?
  5. Поясніть, що означає поняття «еквівалентний обмін» ?
  6. Що таке ринок? Назвіть об’єкти та суб’єкти ринку?
  7. Що таке структура ринку?   За якими критеріями розмежовується побудова ринку ?
  8. Дайте характеристику ринкової інфраструктури ?

Теми рефератів:
1.      Ринкове господарство як невід”ємний компонент товарного виробництва.
2.      Товарне виробництво – об’єктивна основа розвитку підприємництва.
3.      Сутність ринкової інфраструктури та її роль у розвитку підприємництва.





25 квітня 2020 р.     3 ІБС курс    Дисципліна «ОХОРОНА  ПРАЦІ»


ТЕМА :
Навчання та інструктажі з питань охорони праці

1.    Навчання з питань охорони праці.
2.    Основні види інструктажів з охорони праці.
3.    Стажування, дублювання і допуск  працівників до роботи.
        
             Навчання з питань охорони праці  - це  навчання  працівників, студентів, учнів, курсантів, слухачів з метою отримання неохідних знань і  навичок з питань охорони праці або безпечного ведення робіт.
Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці п рацівників під час підготовки, перепідготовки, здобуття  нової  професії, підвищення кваліфікації здійснює служба охорони праці або інші спеціалісти, яким доручена ця робота. У відповідних навчальних програмах має передбачатися теоретичне та практичне навчання.  Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попереднє спеціальне навчання і не рідше ніж один раз на рік – перевірку знань відповідних нормативних актів про охорону праці. У подальшому працівники мають проходити попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці залежно від специфіки виробництва й з урахуванням вимог норм та правил  безпеки  праці для конкретних робіт з підвищеною небезпекою, один раз на рік. Такому навчанню і перевірці знань підлягають усі працівники . Особи, яких приймають на роботу, пов»язану з підвищеною пожежною безпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання. Працівники зайнятті на роботах з підвищеною пожежною безпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних атів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
           Перевірка знань працівників з правил безпеки та інших питань охорони праці проводяться за тими нормативними актами,  що регламентують безпеку, забезпечення та додержання вимог, які входять до їх службових та трудових обов’язків. Для перевірки знань працівників з питань охорони праці на підприємстві  створюється постійно діюча комісія під головуванням керівника або заступника керівника підприємства. До складу  комісії входять спеціалісти служб охорони праці, юридичної служби та інших виробничо-технічних підрозділів. Працівники, які при перевірці знань показали задовільні результати, видаються посвідчення. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажі і перевірку знань з охорони праці, забороняється. У разі незадовіьної атестації протягом місяця проводиться повторна перевірка знань. Термін збереження протоколів перевірки знань з питань охорони праці не менше 5 років..
         Позачергове навчання і перевірка  знань посадових осіб,а також фахівців з питань охорони праці проводяться при переведенні працвника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду,що потребує додаткових знань з питань охорони праці. Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативно-правовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.
       Навчання з охорони праці здійснюється на всіх підприємствах, в установах, навчальних закладах незалежно від форм власності.
       Інструктажі з питань охорони праці за характером і часом проведення поділяються :
Ø Вступний;
Ø Первинний;
Ø Повторний;
Ø Позаплановий;
Ø Цільовий

Вступний інструктаж проводиться :
v  З усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;
v  З працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
v З студентами та учнями, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;
v З екскурсантами у разі екскурсії.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем  відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою,розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником закладу. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації  вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.
        Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником :
v Новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;
v Який переводиться з одного структурного підрозділу до іншого;
v Який  виконуватиме нову для нього роботу;
v Відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі.
Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.
        Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці,які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням  конкретних умов праці, але не рідше : на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці; для решти робіт – 1 раз на 6 місяців.
      Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:
v При введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін  та доповнень до них;
v При зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
v При порушенні працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо.
v При перерві в роботі виконавця робіт більше ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів.
Позаплановий інструктаж з студентами, учнями, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо. Позаплановий інструктаж може проводитися індивідуально з окремим працівником одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками :
v  При ліквідації аварії або стихійного лиха;
v При проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наказ або розпорядження.
          Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що  виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу) або фізична особа, яка використовує найману працю. Вони завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів,  протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. Тематика та порядок проведення інструктажів з питань охорони праці для студентів під час трудового, виробничого, професійного навчання у навчальних закладах визначаються нормативно-правовими актами в галузі освіти.
Стажування – набуття особою практичного досвіду виконання виробничих завдань і обов'язків на робочому місці після теоретичної підготовки до початку  самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця.
Дублювання – самостійне виконання працівником професійних обов»язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника  з обов»язковим проходженням протиаварійного і протипожежного тренувань.
Перелік  посад  і  професій працівників,  які повинні проходити стажування, а також тривалість стажування визначаються керівником підприємства відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці. Тривалість стажування залежить від стажу і характеру роботи , а також  від  кваліфікації  працівника.
Завдання: Повторити  лекційний матеріал до розділу 2
Запитання для самоконтролю до розділу 2
«Правові та організаційні питання охорони праці»
1.     Дайте визначення змісту поняття «охорона праці»
2.     Розкажіть про соціально-економічне значення охорони праці.
3.     Які ви знаєте основні законодавчі акт из охорони праці?
4.     Розкажіть про умови укладання та виконання колективного договору.
5.     Які права на охорону праці має працівник під  час  роботи?
6.     Як законодавство охороняє працю жінок і підлітків?
7.     Визначте види відповідальності, що існують за порушення законодавства про охорону праці.
8.     Визначте основні види інстуктажів, розкрийте їх зміст.
Література з дисципліни «Охорона праці» в опорному конспекті лекцій.

Якщо виникають запитання, зв'язок у нашій групі (Viber)

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)